Історична довідка

У підпорядкуванні Любомирівської сільської ради перебувають три населених пункта – Любомирівка, Пайки та Горбачівка

Любомирівка (стара назва села Право Жовтня) – село, центр однойменної сільської ради. Розташоване за 20 км від районного центру смт Згурівка, за 120 км від м.Києва.

Площа населеного пункту- 288,5 га, населених земель- 31,60 га. Дворів у селі Любомирівка-348 ,с. Пайки- 6, с. Горбачівка-36.

Населення станом на 01.03.2016 по сільській раді 742 особи ,у селі Любомирівка-713 осіб, с. Пайки-5 осіб, с. Горбачівка-24 особи.

Порівняно з іншими населеними пунктами в районі с.Любомирівка – молоде. Воно так би мовити «народжене Великою Жовтневою соціалістичною революцією»

Коли у 1925- 1926 р. проходило загальне землевпорядкування , чимало жителів Лизогубової Слободи вирішили переселитися на колишні поміщицькі землі. Одержавши наділи, новосели навесні 1928 р.почали споруджувати будинки, серед них були брати Василь та Микола Головані. Невдовзі над р. Оржицею з'явився так званий Слобідський Виселок. Згодом на сході люди дали назву селу Право Жовтня. Бо й справді право на свої земельні наділи переселенці одержали після Жовтневої революції 1917 р.

Ось чому до 2016 року село носило назву Право Жовтня.

Навесні 2016 року під час всеукраїнської декомунізації відбулося перейменування села на Любомирівку. Пропозицію щодо назви проявила сільській голова Гуменюк Валентина Анатоліївна. Багато було різних пропозицій щодо нової назви ,але більшість людей у громаді надали перевагу назві Любомирівка, щоб жилося любо й мирно усім мешканцям даного населеного пункту, а також запанували мир і злагода на усій Україні та на всій планеті

У 1930 р. в селі було відкрито школу. Навесні 1930 р. в Лизогубовій Слободі почалася масова колективізація. Хто не хотів вступати в колгосп, того виселяли геть із села . Господарство очолив Яків Харченко.

У 1933 р. в с.Любомирівка створено колгосп імені Дзержинського. Головою правління обрано Івана Довгопола. Потім цю посаду обіймали Маркіян Забережний, Герасим Каліберда, іван Гета та ін.. Село Любомирівка входило до Лизогубівської сільської ради. До Великої Вітчизняної війни село нараховувало 150 дворів.

У боротьбі з німецько- фашистськими загарбниками брали участь і мешканці села Любомирівка. Чимало з них виявило неабияку мужність, не один десяток воїнів полягло на фронтах війни. У повоєнні роки розпочалося відродження села, колгоспу. На плечі людей ліг тяжкий тягар. Бракувало механізаторів. Щоб вирішити це питання, правління направило на курси механізаторів молодь. Серед трактористів були й дівчата - Ганна Головата та Анастасія Головань.

Наприкінці 1958 р. до місцевого колгоспу увійши також землі села Горбачівка і Пайки. У житті сільських трудівників сталося чимало змін. Було споруджено цегляні корівники і свинарники, на фермі почав діяти водогін. На ланах з'явилися нові комбайни і трактори, які належали вже колгоспу, а не МТС.

У 1965 в центі села виріс новий клуб , замість старого,який було збудовано в повоєнні роки з глини і соломи.У 1964 р. зведено нову школу.

У 60- х роках кількість працездатного населення почала зменшуватись. Молодь, шукаючи легкого хліба ,тікала до міста від сільської буденщини, нудьги, тяжкої праці і побутової невлаштованості.

Цей процес тривав і в 70-ті роки.Колгосп почав занепадати, і в 1973 році його разом з колгоспом «Росія»(село Жовтневе,нині Вознесенське) об'єднано в одне господарство-колгосп «Росія»,який очолив Іван Нехаєнко

Колгосп нараховував близько 500 працівників. Незважаючи на зміну керівників, господарство не могло похвалитися відчутними здобутками у виробництві сільськогосподарської продукції.

Після аварії на ЧАЕС у 1986 р. в селі Любомирівка протягом липня - серпня 1986р. збудовано 205 будинків садибного типу, фельдшерсько- акушерський пункт, дитячий садок, магазини, лазню, відділення зв'язку,їдальню тощо..

Восени того ж року в село прибули переселенці із зони радіаційного забруднення – колишні жителі с. Іллінці Чорнобильського району . Розпочав свою виробничу діяльність колгосп ім. XX партз'їзду, який очолив Мойса Василь Прокопович. Згодом у селі почало діяти колективне сільськогосподарське підприємство «Зоря».

15 серпня 1994 р. в селі запалено блакитний вогник

9 травня 1996 р. відбулося відкриття обеліску Слави загиблим воїнам- односельчанам с.Любомирівка та с.Іллінці.

У 1995 р. землі КСП «Зоря» розпайовано, члени КСП отримали земельну частку ( пай) розміром 2,92 га.

У 2000 р. на базі КСП «Зоря» створено ТОВ «Зоря», директором якого працював Полонський Олександр Васильович.

На сьогодні ці землі орендує ТОВ «Нива Переясловщини» на площі 1307,1100 га, ТОВ «Зелена брама» на площі 515,9609 га, фермерські господарства 256,8300, самостійно обробляють громадяни 14,8000 га.

Гордістю односельців є трудівники- орденосці, серед яких Радкевич Надія Констянтинівна, Мислик Анатолій Олександрович.

На території Любомирівської сільської ради проживає 6 багатодітних сімей,які виховують по троє і більше дітей.

У громаді проживає ветеран Великої Вітчизняної Війни Ющенко Лукерія Єфстратівна 1922 р.н ,яка пережила блокаду Ленінграду.

Гордістю села і джерелом набуття життєвого досвіду є воїни АТО : Чабей О.В, Зеленський С.А, Фещенко О.С, Вовк В.І, Демченко О.І, Якименко В.П, Гнітецький В,В, Головатий О Г, та учасники афганської війни: Литвяк М.М, Карпенко О.А, Нехаєнко В.П. Шана вдовам ліквідаторів аварії на ЧАЄС: Дідківській Н.А, Саченко В.В.

На території Любомиріської сільської ради функціонує будинок культури . 50 річчя якого урочисто відсвяткували у 2015 р. У громаді є бібліотека,ФАП, відділення зв'язку, чотири магазини, кафе- магазин «Подолянка», школа. Також створено Згурівське рибне товариство, ТОВ «Право», яке займається переробною промисловістю.

При в'їзді в село протікає р.Гнила Оржиця, яка манить своєю прохолодою,зеленими луками та різнотрав'ям. Тут можна відпочити, половити рибу,вполювати дичину. Відкрито невелику базу відпочинку «Курінь рибака», де можна орендувати житло,насолодитися місцевими краєвидами.

Село Любомирівка красиве і привабливе і влітку, і взимку. Зачаровує всіх хто хоч раз відвідав його. Тричі на день через села громади проходять рейсові автобуси до райцентру та м. Києва, непогане сполучення з м. Яготином. Славиться громада Любомирівки добрими, порядними, привітними та працьовитими людьми.

Наразі село стає перспективним. Багато молоді залишається у селі., працевлаштовується, створює сім'ї.

Село чудове своєю природою, квітучими садами і співами солов'їв.